Графиня. Я за вами. (Увіходить у павільйон з правого боку, тимчасом як граф зникає в парку, в глибині).
Фіґаро (старається побачити, куди йдуть граф із графинею, котру він бере за Сюзану). Я більш нічого не чую. Вони ввійшли. Отже, я вгадав. (Зміненим голосом). Ви, невмілі чоловіки, що тримаєте платних шпигів і місяцями цілими блукаєте навколо підозріння, не можучи поставити його на ґрунт, чом ви не робите отак, як я? Від першого дня я стежу за своєю жінкою і слухаю; в один мах руки я в курсі справи! прекрасно, немає більш непевности. Тепер знаю, що думати. (Ходить швидко). На щастя, це мене не клопоче і її зрада аж нічогісінько вже мені не робить. Отже, я їх нарешті маю!
Сюзана (наблизившись тихо в темряві. На бік). Ти заплатиш за свої гарні підозріння. (Тоном голосу графині). Хто там ходить?
Фіґаро (нестямно). Хто ходить? Той, хто хотів би від щирого серця, щоб чума була його задавила, як народився…
Сюзана (голосом графині). Е, та це ж Фіґаро!
Фіґаро (дивиться й каже жваво). Пані графиня!
Сюзана. Говоріть тихше.
Фіґаро (хутко). Ах, пані, до речі вас бог привів. Де, ви думаєте, його вельможність?
Сюзана. Що мені до невдячного? Скажи…
Фіґаро (хутчій). А Сюзана, моя новоженна, де, гадаєте, може вона бути?
