дукти преси, і аби я тільки не говорив у своїх писаннях ні про владу, ні про релігію, ні за політику, ні за мораль, ні за значних осіб, ані за поважні товариства, ні за оперу, ні за інші спектаклі, ні за будького, хто чимось заінтересований, я можу вільно все печатати під доглядом двох або трьох цензорів[1]. Щоб скористуватися з цієї милої свободи, я оголошую періодичний орган, і не хотівши йти на розбитках ніякого іншого, я його називаю „Некорисний журнал“. Тю! На мене зараз неначе тисяча газетних чортів понакидалися. Мені заборонено, і я от знову без роботи! — Я мав укинутися в безнадію; дехто почав мені підшукувати посаду, але на лихо я був здатний до неї: був потрібний рахівник, а прийнято танцюриста. Мені залишалось тільки красти, я зробився банкометом при грі в фараона; тоді, добрі люди, я вечеряю в місті і особи, так звані порядні, чемно відчиняють переді мною свої доми, забираючи собі три чверті доходу. Я був би міг видертися нагору; я навіть почав був розуміти, що на те, щоб добре заробляти, має більшу силу спритність, ніж обізнаність[2]; але як кожний грабував круг мене, вимагаючи, щоб я був чесний, то довелося іще раз упасти. Тим разом я наважився залишити світ і двадцять сажнів води мали відділити мене від його, коли якийсь доброчинний бог покликав мене до мого давнього стану. Я беру знову мій футляр і мій англійський ремінь і залишаючи міський дим тим дурням, що ним годуються, а стид — посеред шляху, бо він надто важкий для пішого, я переходжу, голяруючи, від міста до міста
Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/154
Ця сторінка вичитана
