Театр являє групу каштанів у парку. Два павільйони, кіоски або садові храми, з правого й з лівого боку; в глибині прикрашений пролісок, спереду дернинна лавка. На сцені темно.
Фаншета (сама держить у одній руці два бісквіти й помаранчу, у другій засвічений ліхтар з паперу). Він сказав, що в павільйоні ліворуч. Це оцей самий… А як він тепер не прийде, то моя маленька роля… А недобрі буфетні слуги не хотіли мені дати навіть одну помаранчу й пару бісквітів! — Для кого то, панночко? — Еге ж, добродію, для когось. — О, ми знаємо. — А хоч би й знали, то що? Хіба тому, що вельможний пан не хоче його бачити, то треба, щоб він умирав з голоду? А проте це мені коштувало здорового поцілунку в лице!.. Хто зна, може він мені його верне. (Вона бачить Фіґаро, котрий наближається, щоб придивитись до неї, і скрикує). Ах! (Утікає і ввіходить у павільйон із свого лівого боку).
