Фаншета. Каштанів. Правда, він ще додав „стережися, щоб ніхто тебе не побачив“.
Фіґаро. Треба слухатись, кузино, щастя, що ніхто вас не бачив. Справляйте гарненько свое доручення і кажіть Сюзані не більше того, що звелів вам граф.
Фаншета. А нащо б я казала зайве? Мій кузен має мене за дитину. (Виходить підскакуючи).
Фіґаро. Нуте, мамо?
Марселіна. Ну, сину?
Фіґаро (немов придушений). Оттаке то!.. Ну, бувають речі!..
Марселіна. Бувають речі? Га, що ж там таке?
Фіґаро (руки на грудях). Те, що я оце почув, мамо, давить мене тут оливом.
Марселіна (сміється). Це серце, повне впевнености, було, значить, тільки надутий пузир? Шпилька все випустила!
Фіґаро (лютий). Але ця шпилька, мамо, та, що він подняв!..
Марселіна (пригадуючи його слова). Ревнощі! О, мамо, я маю в цьому філософію… непорушну. І якщо Сюзана колись пошиє мене в дурні, я пробачу…
Фіґаро (жваво). О, мамо, говориться так, як відчувається: поставте найхолоднішого з суддів промовляти в своїй власній справі, і побачите, як він вияснятиме закон! — Я вже не дивуюся, що він був такий незадоволений з того фоєрверку[1]. — А що
- ↑ Він був такий незадоволений тим фоєрверком — в ориґіналі гра слів: il avait tant d'humeur sur ce feu (це означає теж: „він мав стільки вологи на цьому вогні“).
