Бартольо (до Фіґаро). І шукай тепер, хто б тебе прийняв за сина (хоче вийти).
Марселіна (біжить, хапає Бартольо за поперек і притягає його). Стійте, докторе, не тікайте!
Фіґаро (на бік). Ні, певно всі дурні Андалюзії вирвалися, щоб затримати мій нещасний шлюб.
Сюзана (до Бартольо). Добрий татку, це ж ваш син!
Марселіна (до Бартольо)[1]. Розумний, талановитий, гарний.
Фіґаро (до Бартольо). І не коштував вам ні шеляга.
Бартольо. А сто екю, що в мене взяв?
Марселіна (милуючи його). Ми так будемо про вас дбати, татку!
Сюзана (теж милуючи його). Ми так вас кохатимем, таточку!
Бартольо (розчулений). Тату! Добрий тату, таточку! Отже, я ще дурніший, ніж добродій (показує на Брідуазона). Я даю себе вести, як дитина. (Марселіна і Сюзана його обіймають). Е ні, я не дав згоди. (Повертається). А що ж сталося з його вельможністю?
Фіґаро. Біжім до нього, вирвім від нього останнє слово. Якщо він підводить якусь іншу інтриґу, треба все починати з початку.
Усі (зараз). Біжім! Біжім!
- ↑ Сюзана, Бартольо, Марселіна, Фіґаро, Брідуазон.
