Фіґаро. Так, це я.
Бартольо (до Марселіни). Хто ж він?
Марселіна (хутко). Це Еманюель.
Бартольо (до Фіґаро). Тебе були украли цигани?
Фіґаро (гаряче). Зовсім близько замку. Добрий докторе, якщо ви повернете мене моїй шляхетній родині, скажіть ціну цій прислузі; купи золота не зупинять моїх знаменитих батьків.
Бартольо (показуючи на Марселіну). Ось твоя мати.
Фіґаро. Мамка?
Бартольо. Твоя рідна мати.
Граф. Його мати!
Фіґаро. Поясніть мені.
Марселіна (показує на Бартольо). Ось твій батько.
Фіґаро (в розпуці). Ой, ой, леле!
Марселіна. Хіба тобі природа не сказала цього тисячу разів?
Фіґаро. Ніколи.
Граф (на бік). Його мати!
Брідуазон. Це ясно, він з нею не одружиться[1].
Граф. Дурна пригода, що мене збиває.
Брідуазон (до Фіґаро). А шляхетність і замок? Ви брехали перед судом.
Фіґаро. Той суд мало не змусив мене зробити славетну дурницю! І ще після того, як я двадцять разів мало не забив через ті прокляті сто екю добродія, що тепер виявляється моїм батьком. Але коли вже небо урятувало мою чесноту від цієї небезпеки, мій батьку, прийміть моє перепрошення… А ви, мамо, обніміть мене… найбільш по-материному, як тільки зможете. (Марселіна кидається йому на шию).
- ↑ Він з нею не одружиться. — В. Самійленко залишив без перекладу переривний Марселінин монолог, що йде за цими словами, бо він реґулярно виключається — за згодою самого автора — в виданнях призначених для сцени (порівн. примітку 23); він, справді, зовсім недоречний з театрального й драматургічного погляду, проте дуже цікавий своїм ідейно-культурним (та публіцистичним) змістом. Наводимо його в стилістично невдалому, але досить точному, щодо змісту, перекладі Гната Юри (Бомарше, Шалений день або Весілля Фіґаро, Вінниця, 1920):
Брідуазон. Ясно: він на ній не жениться…
Бартольо. Та і не я.
Марселіна. Не ви! А син ваш? Ви ж божились мені.
Бартольо. Дурний був. Якби подібні спогади обов'язували чоловіка, довелось би переженитись на всіх.
Брідуазон. А коли так пильно придивлятись до всього, так ніхто ні на кому не женився б.
Бартольо. Грішки неминучі. — Сумна молодість.
Марселіна. Так, сумна, і навіть більше сумна, ніж думають. Я зовсім не бажаю заперечувати своєї провини: сьогоднішній день чудесно її підтвердив. Але як тяжко спокутувати її після тридцятилітнього безрадісного життя! Я родилась для життя чистого, і стала чесно жити, остільки я могла покладатись на свій власний розум. Але в часи ілюзій, недосвіду і нужди, коли спокусники оточують вас з усіх боків, а нужда сіпає вас, чим могла дитина захиститись від такого дружного нападу недругів? Чоловік, який так суворо висловлює свій присуд, можливо, в своїм житті згубив не один десяток нещасних.
Фіґаро. Найбільш виновні, звичайно, найменш великодушні; це — загальне правило.
Марселіна (жваво). Невдячні мужчини, знищуючи своїм призирством забавку вашої жаги, ваші жертви, іменно ви і мусите нести кару за помилки вашої молодости; ви і ваші судді, такі жерстокі, коли доводиться їм судити, віднімаючи у нас своєюганебною неохайністю всякі чесні засоби до існування. Чи заставили ви хоч одну якунебудь галузь праці на долю нещасних дівчат? Адже вони мали природне право на різні жіночі убори; ви і тут пристосували тисячі робітників вашого полу.
Фіґаро. Навіть жовнірів привчають до голки!
Марселіна (хвилюючись). Навіть добившись найбільш високого положення, жінки зазнають від вас лиш глузливу повагу. Приваблюючи нас брехливою пошаною, ви фактично вважаєте нас своїми рабами: добро зроблене нами безмірно зменшується, наші ж помилки караються далеко більше справжньої провини [хибний переклад; треба: Ви вважаєте нас за неповнолітніх, щодо нашого майна, проте караєте нас, як повнолітніх, за наші помилки В. Д.]… О, ваше поводження з нами, у всіх відношеннях, справа безсердечна і жорстока.
Фіґаро. Вона права.
Граф (на бік). Більш ніж права.
Брідуазон. Вона, слово чести, правду каже.
Марселіна. Але що нам, сину мій, до того, що безсоромний батько цурається нас? Не дивись на те, відкіля ти, а дивись, куди ідеш: тільки це і мусить бути важним для кожної людини. Через декілька місяців твоя наречена буде залежати від себе самої і вона візьме тебе — я ручусь. Живи тоді, оточений жінкою і ніжною матір'ю, котрі будуть любить тебе більш за все на світі. Будь вибачливим до них і нехай пошле тобі господь щастя, сину мій. Будь веселим, свобідним і добрим з усіма, і мати твоя буде найщасливішою з жінок.
Фіґаро. Все це золоті речі, мамо, і я цілком з тобою згоден. Яка дурниця, подумаєш! Земля крутиться тисячу тисяч літ, і в цім океані часу, випадково зачепивши якісь тридцять нікчемних років, що уже не вернуться, стану я тепер турбуватись, кому іменно я винен цим! Тим гірше для того, хто турбує себе подібними дурницями. Змарнувати ж своє життя в гризоті — це однаково, що взяти та повіситись на власний краватці [надто вільний переклад; треба: Це — тягти свій хомут безупинно, В. Д.], це нагадує мені нещасних коней на річній тязі: вони не спочивають навіть тоді, коли спиняються, вічно тягнуть, хоч і перестають рухатись. Ми почекаємо.Граф. Глупа історія і зовсім не до речі.
