Фіґаро (на бік). А той Базіль, що повинен був спротивитись шлюбові Марселіни: бач, як він проходить! (До графа, що відходить). Ваша вельможність ви нас покидаєте?
Граф. Все вже розсуджено.
Фіґаро (до Брідуазона). А цей пузан радник…
Брідуазон. Я пу-узан!
Фіґаро. Авжеж. І я не одружуся з нею, бо я таки шляхтич. (Граф зупиняється).
Бартольо. Ви одружитесь.
Фіґаро. Без згоди моїх благородних батьків?
Бартольо. Назвіть, покажіть їх.
Фіґаро. Нехай дадуть мені трохи часу. Я вже близький до того, щоб їх віднайти. П'ятнадцять уже літ я їх шукаю.
Бартольо. Хвалько! Він якийсь найда.
Фіґаро. Втрачена дитина, докторе, чи скоріш украдена дитина.
Граф (вертається). Украдена, втрачена! А докази? Він ще кричатиме, що його кривдять.
Фіґаро. Ваша вельможність, коли б мережані пелюшки, гаптована ковдра і золоті речі, знайдені на мені розбійниками, не показали б мого високого роду, то та дбайливість, із якою мені зробили на тілі відзнаки, доволі показує, який я був дорогий син; і цей гієрогліф на моїй руці… (хоче заголити праву руку).
Марселіна (встаючи хутко). Шрам на правій руці?
Фіґаро. Відкіля ви знаєте, що я повинен його мати?
Марселіна. Боже! Це ж він!
