ксандра Великого, котрий пообіцяв шлюб прекрасній Телестріс…[1].
Граф (перебиває). Перш ніж іти далі, адвокате, чи погоджуються з обов'язковою силою документу?
Брідуазон (до Фіґаро). Що ви за… що ви заперечите на прочитане?
Фіґаро. Що є, панове, лукавство, помилка або неуважність у тому способі, яким прочитано документ, бо в письмі не сказано: „котру квоту, я їй поверну та й оженюся з нею“, але: „котру квоту я їй поверну або оженюся з нею“; це велика ріжниця.
Граф. Як стоїть у акті: чи та й, чи або?
Бартольо. Там та й.
Фіґаро. Там або.
Брідуазон. Дубль-Мене, прочитайте сами.
Дубль-Мене (бере папір). І це буде певніше, бо сторони часто перекручують читаючи. (Читає). „Е-е-е-панна е-е-е-де Верт-Аллюр“… ага! „котру то квоту я їй поверну на жадання в тому ж замку та й… або… та й… або“… Тут нечітке слово… посаджено ляпку.
Брідуазон. Ляпку? А, знаю ляпки[2].
Бартольдо (промовляючи). Я підтримую, що тут сполучник з'єднувальний та й, котрий в'яже відповідні члени речення: „я заплачу панні та й одружуся з нею“.
Фіґаро (промовляє). Я підтримую, що це сполучник роздільний або ж, що відділяє ті члени речення: „я заплачу панні, або ж я з нею одружуся“. Коли ви буквоїд, то я ще більший. Якщо він заговорить
