Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/11

Ця сторінка вичитана

шляхом, Бомарше привертає до себе усю ліберальну частину французької буржуазії; не дивно, що четвертий памфлет розходиться за три дні кількістю шість тисяч примірників, і що патріярх французького вільнодумства Вольтер каже з його приводу: „Ніколи нічого не справляло на мене більшого вражіння; немає потішнішої комедії, зворушливішої трагедії, дотепнішого оповідання і, особливо, яснішого освітлення заплутаної справи“. Своїми судовими памфлетами Бомарше фактично уторував шлях політичним памфлетам доби Великої революції.

Парлямент не зважується іґнорувати цілком такого великог тиснення від громадської думки, але, одночасно, дуже злий на Бомарше за його публіцистичні виступи; 26-го лютого 1774 р. судді ухвалюють — після дванадцятигодинної наради! — вирок, що карає обидві сторони: Ґоезмана усунено з посади, дружина його повинна вернути Бомарше уславлені 15 люїдорів, але й сам Бомарше дістає сувору догану за „непочтивість“, з якою він говорив у своїх брошурах про судову маґістратуру в цілому і про багатьох членів суду, зокрема; самі памфлети засуджено на спалення.

Це — далеко не найгірше, чого Бомарше міг сподіватися, а проте досить погано: процедура судової догани передбачала, що засуджений повинен стати перед судом на коліна і вислухати від голови суду вельми сувору й образливу формулу: „Я ганьблю тебе і проголошую тебе безчесним“. Правда суд не зважився — беручи на увагу громадські настрої — обстоювати фактичне виконання цієї формальности; а Бомарше, від себе, поспішив — за порадою своїх високих заступників — виїхати на якийсь час до Англії, щоб уникнути цієї прилюдної ганьби. А втім, його громадське становище було дуже порушене цією судовою доганою, і перше, ніж він не відновить своєї репутації перед урядом, йому немає жодної рації домагатися, щоб переглянено вирок у справі Парі-Дюверне. Зрозуміла річ, на цей вирок можна подати касацію; але для цього потрібен спеціяльний королівський наказ, а король гнівається на Бомарше. Колись він учив музики доньок Людовіка XV і мав королеву ласку, але втратив її через свою необачність: він сказав одному двірському вельможі, що за його обчисленням загальна сума коро-