Фіґаро. Розум щоб вийти в люди? Вельможний пан сміється з мого розуму. Помірність і плазування — ось що досягає до всього.
Граф … Довелося б тільки постудіювати трохи під моїм проводом політику.
Фіґаро. Я її знаю.
Граф. Як англійську мову, її основи?
Фіґаро. Так, якщо тут є чим пишатися. Ну от: удавати, що не знаєш того, що тобі відоме, що знаєш те все, що тобі невідоме; що тямиш усе, чого не розумієш, що не чуєш того, що чутно; особливо, що здужаєш понад свої сили; часто ховати в великій таємниці те, що не має в собі таємниці; замикатися в хаті, щоб загострювати пера: і здаватися глибокодумним, коли ти, як то кажуть пустий і порожній; відігравати так чи так якусь персону; розсилати шпигів і підплачувати зрадників; зривати печатки, перехоплювати листи й намагатися ушляхетнити вбогість засобів поважністю предмету — от і вся політика, або щоб мені вмерти!
Граф. Е, це ти окреслюєш інтриґу!
Фіґаро. Політику, інтриґу, як хочете; але як я вважаю їх трохи сестрами, то хай нею займається хто хоче. „Я дівчину більше люблю!“, як каже пісенька доброго короля[1].
Граф (на бік.) Він хоче зостатись. Я розумію… Сюзана мене зрадила.
Фіґаро (на бік,) Я його ловлю й плачу його монетою.
Граф. Так ти сподіваєшся виграти процес із Марселіною?
- ↑ Пісенька доброго короля — улюблена пісня Генріка IV, короля франції (1553—1610). Ця згадка про нього добре виявляє, як мало Бомарше дбав про еспанський „льокальний кольорит“ п'єси.
