лямпочка, і палає в грубі вугіллє, аж дверцї зробились червоні, мов жар. Але в хатї холодно. Вітер продуває крізь тонкі стїни, вривається з грюкотом у вікна і двері і тихо, непомітно виходить з сторожки, забіраючи з собою тепло.
На віщо воно йому? Куди він його подїне?…
Хто його зна.
Бо все на світі переплуталось, усе зробилось ворожим одне одному, усе стогне й борікається, дереть ся й шкрябаєть ся, тремтить і стугонить. Завирюха захопила все і безладдє царює на всьому степовому просторі.
II.
Дїд з онуком сидять мовчки і думають свої думи. Сашко тільки сьогодні прийшов до діда з хутора і його захопила хуртовина на станції.
— Дїду, — питає згодом Сашко — а тепер дуже холодно на дворі?
— Холодно, хлопче, дуже холодно!
— І вовкам холодно?
— Холодно й вовкам.
— Адже ж у їх теплі шкури?
— Ге що тепер шкура!… Такий вітер дме, що он і пічка не помогає — у хаті… А то в степу.
— А горобцям, холодно?
— Холодно, хлопче.
— А де ж вони тепер подівались?
— А ховають ся попід стріхами.
— Та там же холодно.
— А хоч холодно, зате затишно. У затишку не замерзне.
— А ми в затишку?
— А як-же, в затишку.
— А вітер он Дме в двері…
— То нїчого. От нагрієть ся груба, то у нас буде тепло.
— Коли-б скоріше нагрівалась…
