часто зостаєть ся в самотинї, наодинї сама з собою, не може бути атеістичною. Принаймні, коли їй дано довгий вік і здатність до рефлексії… І отсим самим шляхом і я, колишнїй атеїст, прийшов до віри в Бога. Ну, звичайно, я намічаю вам тільки схему… Тільки натякаю, як се сталось. Упускаю безлїч парелельних шляхів і комбінацій другого порядку, але того ж характеру… Може говорю не тими словами, якими б треба було сказати, щоб було точно й ясно. Але ви зрозумієте саму суть. Бо ви ж самі степовик.
Він ждав, що я скажу щось, потвержу його думку. Але я мовчав. Менї, людинї, яка ще не пройшла шляху призначеного їй житя, ще шукала свого Бога й не мала його, було важко признатись в тому. Важко було сказати, що на терезах моєї душі ще важились великі проблеми, яких нїкому не можно обійти, нї одсунути від себе, і страшно було пустити чуже око в свою таємницю.
— Я вірю в Бога… А віра скрізь і завжди вимагає дїяльного відношення до її обєкта, — сказав далї Севрюк. — Тому то люде вірующі роблять добрі діла, будують храми… і все таке инше. Моя віра не вимагає від мене нїяких альтруістичних виявів. Вона не примушує мене навіть на якесь служеннє Богові. Не знає страху перед ним, не знає ідеї „возмездія“… Се все для мене ідеї й поняття иншого порядку. Для мене тільки важно й єдино потрібно визнавати істнування Бога. Єсть Бог — єсть і я, і ввесь світ зведено до єдиної системи, до єдиної гармонії. А нема Бога й мене немає, й світ тодї — хаос безформений, страшна дісгармонія. Я вірю в Бога і моя молитва, бо без неї неможно обійтись, то — признаннє кожної хвилини усїм єством своїм його істнування. Але менї сього мало… Менї хочеть ся й другим людям сказати: Єсть Богь!.. Хочеть ся передати се слово вікам — і я насипаю сю могилу.
