Минуло 22 роки 19 листопада 1984 р. з того часу, як нові варвари, московські зайди, висадили у повітря динамітом нашу незабутню манастирську Свято-Успенську церкву в Тернополі. Вражені тією жахливою вісткою, засумували не лише наші тернопільські земляки, але також і всі ті, хто хоч раз в житті мав змогу відвідати її на відпусті Успення Матері Божої. Для нас тернопільців була успенська церква тим, чим для киян Печерська Лавра або для волинян Почаївська Лавра. З нашої святині не залишилося найменшого сліду, але вона залишилася навіки в нашій пам’яті, у наших серцях. Знятки Свято-Успенської церкви поміщені у тернопільському регіональному збірнику ’’Шляхами Золотого Поділля” (1-ий том, ст. 178-179).
Авторові цих рядків вдалося дістати з Тернополя зшиток, в якому на 14 сторінках записано докладний опис руйнування Свято-Успенської церкви. Цей новітній Нестор — літописець, чесний та побожний мешканець рідного Тернополя, передаючи свій зшиток моїй землячці, колишній сусідці в давньому Тернополі, — просив опублікувати це у нашій пресі, щоб вільний світ знав, яку страшну кривду заподіяли нам московські шовіністичні зайди. Даймо слово нашому Несторові. Цитую докладно за оригіналом лише ті суттєві місця з його записника, які безпосередньо відносяться до руйнування нашої святині, при чому залишаю правопис і стиль автора.
”Сумні дні були для Тернопільчан у травні 1962 року. Не минуло ще 10 днів з того часу, як почали розбирати каплицю, що стоїть по середині цвинтаря напроти дзвіниці. Напис, який був різьблений на кам’яній плиті, звучав так: Отці І. С. В. Ізбавителя збудували цю каплицю у 200-літню річницю основання чина (1732-1932). Тим самим трактором, що
