У травні 1927 р. ми закінчили навчання в тернопільській гімназії іспитом зрілости. Наші шляхи розійшлися. Василь поїхав до Львова на студії агрономії, а я до Кракова, а згодом до Ґраіцу на студії фармації. В часі вакацій ми брали активну участь у громадському житті давнього Тернополя, зокерма у молодіжному Т-ві ’’Молода Громада”, де Василь зорганізував самоосвітню секцію, завданням якої було вишколювати молодих членів до виступів на суспільно-громадському форумі.
Під час студій агрономії, як член Технічного Т-ва "Основа” у Львові, а згодом голова культ.-освітньої секції в Дублянах, їздив Василь до багатьох сіл Львівщини організувати дитячі садки.
Під закидом приналежности до ОУН поляки тричі в’язнили Василя в Тернополі, Львові і Рудках.
У роках 1937-39 він працював повітовим агрономом у Тернополі, Збаражі і Рудках. У 1940 році він займав пост плянтаційного інспектора цукроварні ’’Поділля”, а 1941 року Хліборобська Палата у Львові призначила його начальником станції охорони рослин у Тернополі.
Коли на провесні пам’ятного 1944 р. сунули зі сходу вдруге на наші землі Сталінські орди, рятуючи життя, ми залишили рідне місто, батьківські пороги. У травні 1945 р. скінчилася Друга світова війна, ми опинилися на еміґрації у переселенчих таборах. В Інсбруці зорганізував Василь для наших скитальців велику харчівню, і в тому самому домі відбувалися під його проводом різні фахово-навчальні курси, як шоферський, шиття і крою для жінок, мовознавчі та інші. У своїй житловій маленькій кімнатці, давав безплатно лекції математики для абітурієнтів гімназії. Нарешті після скитальської мандрівки ми прибули за океан, на нові місця поселення: Василь до Канади в Торонто, а я до США, до Маямі. Наші шляхи знов розійшлися.
В нових, відмінних умовинах праці Василь після перших років перебування включився у громадське життя Торонта. Увійшовши в ряди ОПДЛ, придбав 1.000 передплатників ’’Веселки” для учнів українських шкіл Торонта, за що його нагородив Український Народний Союз. Своїм апаратом він висвітлював прозірки з історії України кільканадцять разів для громадян і зокрема для учнів рідних шкіл, як допомогу в навчанні рідної історії. Але найбільше праці він вклав в організацію ’’Клюбів Сеньйорів” (13). Цій новій ділянці суспільної опіки та
