ні західньоукраїнського театру". Анатоль Радванський згадує про Бенцаля: "Не можна без особливого захоплення згадати ім'я цього славного мистця, який силою свойого непересічного таланту підняв себе до високих мистецьких вершин. Ось маєстатичний Дорошенко, грізний красунь Довбуш, лицарський Чечіль в "Батурині", героїчний Сірко у "Тирсі", незрівняний Софрон у "Марусі Богуславці", аристократичний воєвода у "Мазепі" Словацького. Бенцаль вкладаву кожну ролю глибокий зміст і силу живого слова. Це був талант з Божої ласки.
У своїй книжці "Повість про моє життя" Леся Кривицька присвятила один розділ Бенцалеві, з яким виступала на сцені від 1925 року аж до його смерти. "Як актор, — пише Кривицька, — Бенцаль був справді універсальним. Він чудово виступав у характерних і героїчних ролях, з успіхом співав оперні партії, хоч не мав школи, голосом володів бездоганно. Йому було властиве почуття ритму, велика музикальність. Режисерська робота Бенцаля відзначалася великою принципіяльністю. Він приходив на репетиціїі із запаленими від недосипання очима, але з готовим обдуманим режисерським пляном. 3 постановок Бенцаля дістали позитивну оцінку "Пан Твардовський", "Безталанна", "Наталка Полтавка" та низка інших. Бенцаль був Людиною з великої літери. Добрий, скромний, чулий, він завжди був готовий допомогти товаришеві в тяжку хвилину. Бенцаль був фанатиком мистецтва. Коли він захоплювався роботою, він забував про себе, сім'ю, про все..."
Не довго довелося працювати Бенцалеві в новому об'єднаному театрі ім. I. Котляревського. 14 вересня 1938 року несподівано перестало битись знеможене серце на 47-му році його трудолюбного життя. Столиця Покуття Коломия приготовила йому величавий похорон. Ось як з болем серця і тугю в душі згадують про його похорон товариші-співробітники. Анатоль Радванський згадує: "Дуже боляче пережили актори і наша суспільність несподівану смерть цього улюбленого актора і друга, а гостинний професор Кузьма, в домі якого Бенцаль перебував і там же помер, не лише дбайливо опікувався ним, але щоб уможливити ширшому громадянству віддати останній поклін Покійному, велів вирубати садок. Образ його не зникне з історії нашого театру. Український театральний світ хоронитиме пам'ять цього великого подвижника театрального мис-
