побут, звичаї і традиції тернополян перед Другою всесвітньою війною, коли українське громадське життя постійно зміцнювалося, не зважаючи на перешкоди з боку тодішніх окупантів. Молодь на чужині навчиться з тієї книжки, як любити своє місто, частину своєї Батьківщини. В її нарисах знаходимо також відрадні епізоди, бо тернополяни втішалися життям, як усі живі люди, без уваги на обставини.
Коли запитали автора, що було поштовхом до писання спогадів про давній Тернопіль, він відповів: туга за втраченою Батьківщиною, зокрема за рідним містом. І він вклав у своє писання те, що в таких творах найважливіше: любов до гнізда свого роду, що його ніколи не можна забути: вислів вірности тому, що, хоч і втрачене, живе в душі нащадків певно і міцно та не рахується з часом і обставинами: чуття і враження радости і смутку з кожною вісткою чи листом, що приходили з далекого Тернополя впродовж довгих літ скитальщини та еміграції — щоб урешті це все заговорило до нас на сторінках книжки про своє незабутнє місто і його незабутніх людей.
Богдан Остап’юк виконав свій обов’язок перед своєю Батьківщиною і рідним містом. Виконають напевно і читачі, що перенесуть його тугу, любов і почуття вірности з його книжки у свої серця.
Роман Завадович
