Сторінка:Богдан Остап'юк. Давній Тернопіль (1984).djvu/69

Ця сторінка вичитана

му до Середньої церкви було точно 4 кілометри, і він ніколи не пропускав Богослужения, не зважаючи на дощ, сніг чи мороз. Фін листувався з митрополитом Андрієм Шептицьким. Листи, відповіді митрополита зберігав як найбільшу цінність, їздив також до Львова на авдієнції до митрополита. У вільних хвилинах (звичайно в неділі і свята) любив читати книжки у своїй великій пасіці. Поруч пасіки Білинського у Чонрому лісі під Збаражем була це найбільша пасіка на Поділлі. Сеньківський записував різні події з життя, а навіть укладав побожні пісні на честь Божої Матері.

В гаївському парку відбувались вліті фестини. їх влаштовували ’’Рідна Школа”, ’’Просвіта”, ’’Молода Громада”, ’’Сокіл”, ’’Захоронка” та інші. У фестинах брала участь шкільна молодь, особливо ’’Пласт”, члени ’’Молодої Громади”, ’’Сокола” та інші. Після фестину пізно ввечорі верталась, бувало, молодь до Тернополя маршовими колонами, співаючи бадьоро стрілецькі пісні, не втомлена цілоденною участю в іграх та забавах. Пісня поборювала втому.

Гаї були славні своїми садами. Це була заслуга Теодора Сеника, директора народньої школи в Тернополі (згодом його імени). Цей сеньйор наших вчителів був прекрасним садоводом-пасічником. Він мав у Гаях власний сад. Сеник навчав гаївчан раціонально плекати садівництво, і в наслідок цього постали прекрасні сади, які вліті манили кожного своїми сонцем налитими овочами. Звичайно у неділі і свята було багато прошених і непрошених гостей у садях гаївчан. Кожен хотів не лише ’’скоштувати” яблуко чи грушу, але також, як ніхто не бачив, нарвати цих овочів у торбу тг принести додому. Найбільше мороки з такими непрошеними гістьми мали Сеньківські, які ніяк не могли допильнувати свого найбільшого в Гаях саду...

Восени, коли ліс змінив свою зелену шату на золотибагряну і коли під ногами шелестіло опале листя, також можна було зустрінути в Гаях тернопільців. На деревах залишилися ще зимові яблука, груші чи сливи ’’венгерки”, або волоські тД лісові горіхи. Навіть узимі, коли сніг вкрив землю білою /еленою, а під ногами скрипів мороз, вибиралася сюди молодь на лижвах-”лещатах”. Горби й долини в Гаях Великих були прекрасним тереном для лижварів-спортовців. До Гаїв їздили взимі саньми наші міщани по дрова на паливо. Дрова ці вже заздалегідь були приготовані, або в крайному