Директор Губчак згадує про своїх шкільних товаришів о. Я* Кекіша, о. А. Уляницького, о. Володимира Лотовича і адвоката Миколу Стадника. ’’Старший від мене, — згадує Губчак, — на два роки був проф. Василь Безкоровайний (помер у Боффало 6 березня 1965 р.). Між учнями старших річників було декілька тернопільців з міщанського роду Бриковичів. Одного з них називали ми ’Тонтою” (колишній суддя Володимир Брикович, довголітній урядовець філії ’’Просвіти” і ’’Рідної Школи” в Тернополі). Другого називали ’’Залізняком” (д-р Степан Брикович, адвокат, культ-освітній діяч Тернополя). Були теж три рідні брати Бриковичі з вул. Мандля: Іван і Михайло священики, а Ілярій гімназійний професор, один з найвизначніших діячів Тернопільщини, вивезений більшовиками загинув на Сибірі.” (Директор Михайло Губчак помер в Чікаґо 15 липня 1977 р-)
Про оснування української державної гімназії написав також цінну статтю інж. Олександер Гладишовський у ’’Свободі” в 1962 р. Він писав: ’’Всякі заходи наших громадських чинників, щоб дістати для Тернополя гімназію з українською мовою навчання, розбивалися об непримирне становище поляків. Головною перешкодою був закон з 1867 р., в якому передбачувано компетенцію Краєвої Шкільної Ради при закладанні гімназій з польською мовою навчання, але треба було аж рішення галицького сойму для заложення гімназії ”з іншою мовою навчання”. Ситуація була безнадійна. Але трапилась виїмкова нагода, і то така оригінальна, що варта її утривалити для історії заложення української гімназії в Тернополі.
У вересні 1889 р. скликано парламент у Відні. З приводу якоїсь важливої справи мало відбутися голосування, від якого залежало дальше існування кабінету міністрів чи навіть доля самого парламенту. Для більшосте голосів бракувало всього три голоси, і прем’єр-міністр (здається, Кербер) закликав до себе посла О. Барвінського, що репрезентував трьох українських послів, яких не прийнято до українського парламентарного клюбу, тому що були вибрані голосами без узгіднення з українським політичним проводом краю. Були це посли Барвінський, радник намісництва у Львові, д-р О. Гладишовський, повітовий лікар в Тернополі, і Пігуляк, шкільний інспектор на Буковині. Барвінський, як реальний політик, згодився дати прем’єрові тих три голоси, але за ціну негайного оснування української гімназії в Тернополі. Щоб обійти галицький шкільний
