”27 червня 1917 р. була прегарна соняшна погода. Все населення міста вийшло на вулиці. Непроглядні маси селянства з близьких і дальших сіл залили місто. Мерехтліи вишивки, стрічки, маяли прапори, плили людські ріки. Мешканці міста залягли всі вікна, балькони, сиділи навіть на дахах, на плотах. Солдати революційної армії, що між ними було багато українців з блакитно-жовтими відзнаками, приглядалися ніколи не баченій українській маніфестації. Після Служби Божої й панахиди за душу І. Франка в Середній церкві золотоустий проповідник о. Михайло Світенький, парох Ладичина, виголосив надхненну проповідь. Він порівняв Франка із старозавітнім Мойсеєм, що, як Франко, не дійшов до обіцяної землі, одначе дух Франка витає над вільною Україною і кличе до виконання його заповітів, щоб Україна ”засіла в народів вольних колі”. Незабаром після закінчення церковних відправ уформувався величавий маніфестаційний похід, який пройшов головними вулицями міста. На чолі походу їхав на білому коні Іван Рубчак у гетьманській одежі з булавою в руці. За Рубчаком їхали Микола Бенцаль і Ярослав Сеньків з синьо-жовтими прапорами. За ними їхала в козацьких одностроях вся театральна братія з прапорами, бунчуками та козацькими інсиґніями. Чудові козацькі одяги, різноманітні жупани, прапори творили мальовничу картину. Здавалося, що це справжні запорожці, козаки, гетьмани. За ними їхали кінні бандерії членів ”Просвіти”, ”Січей”, ”Сокола” з довколишніх сіл, члени Полуботківської організації, члени ”Міщанського Братства”, жіноцтво, учні нововідкритої гімназії і народної школи. До походу, згадує Дмитро Чуб у своєму спогаді про Рубчака, прилучилось п'ять українських полків, що повертались з фронту з п'ятьма оркестрами. З балькону (чи не з маґістрату?, прим. автора), згадує Дурбак, промовляли голова ювілейного комітету проф. І. Брикович, представник Військового клюбу ім. Полуботка, колишній посол зі Збаража А. Шміґельський, д-р Степан Брикович. На сходах ”Міщанського Братства” о. Григорій Скасків закликав людей рознести скрізь радісну вістку, що Україна воскресла”.
Увечорі того ж дня відбулося в залі ”Міщанського Братства” свято, присвячене І. Франкові. Святочну доповідь виголосив проф. Іван Франчук. ”Він говорив, — згадує Дурбак, — про УСС-ів як про духовних дітей Франка, що підняли меч Івана Мазепи і відновили недокінчений бій під Полтавою. Про
