Під час цього, коли князь кінчив оглядати етнографічну групу возлягся з бічної алеї саду голосний спів женців і жниць, косарів, громадільників, похід яких зближався до площі, де перебував архикнязь. Відкрився імпозантний похід женців і жниць із серпами, грабільників з граблями і косарів з косами. За ними їхали запряжені волами драбинясті вози, навантажені снопами, а на них сиділи малі діти, уквітчані вінками з колосків. Жниці в гарних народних одягах привітали глибоким поклоном а'рхикнязя і склали перед ним вінки із збіжжя. В цій хвилині, коли архикнязь висловив їм свою подяку, загомоніла сільська музика (скрипка, бас, клярнет, решето і цимбали), а 25 пар парубків і дівчат у живописних одягах з Острова і Березовиці Великої, під проводом Р. Бачинського, розпочали перед князем обжинковий танець. При цьому Барвінський пояснював а'рхикнязеві цілий обжинковий обряд. У виставковому павільйоні закупив архикнязь чимало різних предметів мистецької вартости, зокрема гуцульських.
Після двогодинного перебування у міському городі повернув архикнязь до міста, де в готелі Пунчерта видав сніданок, на який був запрошений, крім свити і достойників архикнязя, також комітет цієї виставки. ’’Найбільшим вдоволенням для мене, — пише Барвінський, — було гарне і вповні удатне виконання програми, предложеної свого часу мною іменем українських членів повітового комітету, і то корисне і живе вражіння, яке ця програма зробила ’на достойного гостя і всіх присутніх. І справді прийняття в Тернополі треба вважати найвеличавішим і найкращим в краю, бо тут вітали гостя не лише чоодинокі кооперації і стани, але увесь український нарід з Галичини”.
Ми вдячні проф. Олександрові Барвінському, який не лише докладно описав, але також вклав багато праці для влаштування цієї першої етнографічної виставки в столиці галицького Поділля — Тернополі, яка вже тоді 97 років тому, показала світові життєві, культурні та мистецькі досягнення українського народу.
