св. Миколая, збори місцевих товариств, політичні віча, доповіді, традиційні міщанські ”Маланчині Вечори”, забави тощо. ”Міщанське Братство” мало свій прапор, який завжди був на почесному місці під час народніх свят, походів чи релігійних процесій. У день св. Івана Предтечі, патрона Т-ва, що припадав наступного дня після Богоявлення, відправлялось урочисте Богослуження за померлих членів Братства. Звичайно того ж дня відбувалися Загальні Збори Т-ва. В час російської окупації в роках 1915-17 заля ”Міщанського Братства” була осідком ”Тернопільських Театральних Вечорів”, театру, який оснував Лесь Курбас. Після виїзду Курбаса до театру Садовського у Київ цим театром керував Микола Бенцаль. У 1920-30 рр. відбувалися у залі ”Міщанського Братства” вистави мандрівних театрів. Опріч великої театральної залі було ще в домі М. Б. на другому поверсі кілька просторих кімнат, у яких відбувалися сходини членів Т-ва, різні доповіді на наукові, суспільні чи господарські теми. Прелеґентами були місцеві професори, лікарі, агрономи або інші культ.-освітні працівники. При Братстві був теж гурток ”Сільського Господаря”, через який наші міщани одержували мінеральні добрива, посівний матеріял і де вивчали нові методи сільсько-господарської техніки.
Першим головою ”Міщанської Читальні” був О. Барвінський, але хто був першим головою ”Міщанського Братства”, про це я не маю змоги тут розвідати. Згадаю про трьох останніх голов. Перший з них, кількакратно обираний головою, був проф. Ілярій Брикович. Він втішався великою пошаною не лише серед своїх, але й серед чужих. Заснував при Братстві гурток ”Сільського Господаря”, організував різні курси, щоб піднести культурний і освітній рівень наших міщан. Другим головою був д-р Степан Брикович, відомий адвокат і громадський діяч. Він оснував духову оркестру при Братстві, яка брала участь в народніх святах, походах, процесіях тощо. Третім головою був відомий на терені міста будівничий Андрій Фалендиш, який розбудував і поширив залю Братства. За його головування зорганізовано чоловічий хор, що виступав на різних імпрезах, а також співав у манастирській Свят-Успенській церкві. Таким чином тернопільські міщани зі своєю організацією і її славними провідниками брали живу участь у громадському і культурному житті нашого міста аж до Другої світової війни, зберігаючи давні традиції своїх великих і славних предків.
