Після виконання кожного твору Соломію обсипали квітами, а проф. Пилип Гайда поставив до ніг артистки великий кошик троянд, якими вона дуже тішилася і цілувала їх. На залі лунали оклики захоплення "біс”, ’’браво”, тому багато пісень вона мусила повторити. Це був справді великий концерт великої співачки у її рідному місті в час золотої осени 1928 року.
Акомпаньював їй львівський піяніст Богдан Дрималик. Ніколи не забуду чару її голосу, глибокої артистичности, скромности і надзвичайно людської принадносте.
Влітку 1934 року, перед пробою хору в українській жіночій гімназії, нас повідомив учитель музики і співу, що незабаром співатиме в Тернополі наша славна землячка С. Крушельницька. З великою нетерпеливістю ждали ми приїзду Крушельницької до нашого міста. І цей щасливий день настав. Концерт відбувся в залі ’’Міщанського Братства”. І ось вона вийшла на сцену, висока у темній сукні. Хоч була вже не молодою (їй було вже 62 роки), але виглядала дуже гарною. Співачку зустріли бурхливими оплесками. Ми мліли від захоплення, слідкуючи за її поклонами, за її рухами. Ми зрозуміли, що це радість від зустрічі з мистецтвом, з рідним краєм, рідним народом.
Вона співала арії з опер італійських, німецьких, польських композиторів, українські народні пісні, твори Лисенка. Акомпаньювала їй відома у той час в Тернополі піяністка, вчителька кляси фортепіяну музичної школи ім. Лисенка Марія Крих. (На жаль, померла передчасно на пістряка легенів, прим, автора.) Вже після першої пісні заля була наче загіпнотизована. Оплески лунали справжнім громом, а співачка порухом правої руки де&іікатно стримувала їх... На сцену звідусіль летіли яскраві /іітні квіти. Мені, — згадує Оля Баб’як, — ’’запам’яталися пісні ’’Краю родимий” та ”Ой летіли гуси”. Роки минають, але вони безсилі стерти у моїй пам’яті образ великої співачки, він завжди зі мною”. Це був останній концерт нашої безсмертної співачки у її рідному Тернополі.
