Богдан Остап’юк був не тільки добрим організатором і суспільно-громадським діячем у Маямі, але також добрим батьком і разом зі своєю милою дружиною Євгенією добрим виховником трьох своїх дітей, яким вони дали добре національне виховання, добре знання української мови і університетську освіту. Старша дочка Лідія закінчила Маямський університет, відділ мистецтва, з відзначенням. (Вона одержала повну чотирирічну стипендію). Тепер вчить малярства і рисунку в Гюстоні, Тексас. Молодша дочка Надя закінчила каледж, відділ адміністрації і бізнесу. На превеликий жаль, згинула в автомобільному випадку в 1969 році. Єдиний син Борис Ігор закінчив університет у Бокаратоні і тепер учителює у середній школі у Вест Палм Біч на Фльоріді.
Туга за втраченою батьківщиною, особливо за рідним Тернополем, дала ініціятиву й імпульс до написання спогадів, нарисів з життя давнього Тернополя, які від 1952 року були помішувані у нашій пресі. Крім цього Б. Остап’юк поміщував дописи з життя маямської громади. Після переходу на пенсію він займається упорядкуванням і писанням своїх споминів, продовжуючи активну участь у громадському житті Маямі, і писанням статтей до української вільної преси.
"Вільне Слово” ч. 5, 29 січня 1983
