Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/22

Цю сторінку схвалено

ДО ДНА

 

Я витесав поему з срібла,
поема, мов ялиця.
Весна спинилась і приблідла,
мов з дива молодиця.

Співай, сокире, теслі безум,
розтісуй пісню знову!
Углиб, до дна співуче лезо
встромляю в корінь слова.

20. січня 1935.

 

МІЙ ЦЕХ

 

В мойому цеху теслів і мистців
пянливі таємниці, зваби і омани.
Перо і пензель тремтячи в руці
проколюють думок метелики весняні.

Співна сокира й гостре долото
формують глину слів і дерево музики.
Цей світ — хмільної пісні полотно,
мистцеві замалий — для теслі завеликий.

20. січня 1935.

22