Цю сторінку схвалено
ДО ДНА
Я витесав поему з срібла,
поема, мов ялиця.
Весна спинилась і приблідла,
мов з дива молодиця.
Співай, сокире, теслі безум,
розтісуй пісню знову!
Углиб, до дна співуче лезо
встромляю в корінь слова.
20. січня 1935.
МІЙ ЦЕХ
В мойому цеху теслів і мистців
пянливі таємниці, зваби і омани.
Перо і пензель тремтячи в руці
проколюють думок метелики весняні.
Співна сокира й гостре долото
формують глину слів і дерево музики.
Цей світ — хмільної пісні полотно,
мистцеві замалий — для теслі завеликий.
20. січня 1935.
22
