Ця сторінка вичитана
II.
Баранчики, як кучерява вовна,
Пасе чабан з трубою золотою
На їх левади крилами спокою
Пливе моя молитва тихомовна.
І ось ущерть розсяяна тоскою
До святости — моя душа гріховна.
Моя душа — стидких пороків повна —
Ізнов став несплямлено святою.
Зівялий день екстазом занімілим
Крізь сумерки поніс на захід — схід
Мої думки цілують тихо світ
І відпривають шелестом несмілим…
І ось уже в волосожарний килим
Золоторунно виткали блакит.
