Ця сторінка вичитана
XIV.
Проміння вчасних соняшних світань
За обрій чорну пітьму ночі гонить.
В безкраях нив вже жайворонок дзвонить.
А Ти мені ще не сказала: Встань.
Мяхкі обійми просять ще: Остань…
Чоло моє рука пестливо клонить
На білу грудь. На грудь Твою, що ронить
Платки палких, уриваних зітхань.
Долонями волосся ніжно гладиш.
Квітками уст, що повні та червоні,
Мене до пяних поцілунків надиш…
Стривай, тривай; хвилино благословна!
…Чабан з небес пасе на Твому лоні
Баранчики, як кучерява вовна…
