Ця сторінка вичитана
IX.
Німієш, мов задума молитовна
Засіяного зерном чорнозему.
Ми з його вийшли, в його знов вростемо,
Ми — снів життя природі дань жертовна.
Символ, що тлінь оформлює в поему —
Ця ніжна плямка багрянисто-кровна
Пекучий біль і роскіш всезмістовна
Нествореного людського едему.
Звершився чин любовного причастя…
Нехай спливе на Тебе благодать
Плодючости і матернього щастя!
Мої думки трівожно та несміло
Довкола Тебе вються та пестять
Твоє жіноче таємниче тіло.
