Сторінка:Бобинський В. В притворі храму (1919).pdf/6

Цю сторінку схвалено

Розбилось серце вкрай…


Розбилось серце вкрай… Гуде десь глухо
Порожний згук пустої домовини.
І тони ті жадібно ловить ухо…
Розбилось серце вкрай… Скрізь пусто, глухо,
І волічуться в безвість тижні, дні, години.

Розбилось серце вкрай… Думки вітають
На тризні друга, що на власну руку
З життям прощався… По кутах шугають
Померші мрії, спомини… Літають
І пальцями слизкими торгають за руку.

„Скінчи, скінчи з тим світом, друже, брате!“
Шепоче любка, ласиться і вється…
В вікно сяйво сріблисте ллється — ллється,
А місяць так регочеться — сміється…
„Скінчи!“ — дрожать гомоном казамати…