Цю сторінку схвалено
Вечірня мельодія.
Вечірній смерк окутує кімнати.
Настирливим роєм гризких комах
Голосять спомини довкола хати.
У душу кане втома й дивний жах…
В тремтючому, розвійному просторі
Зринає ряд скрівавлених облич.
Очий трівожні блиски, душі хорі…
Гуде проклін і глухо свище бич.
А над усім сімфонія природи:
…Померло сонце, важкокрила ніч
Розсадовилась, топче всі народи
І злобно гонить сон із людських віч.
Далеко, десь у чорній, дикій глуші
На дні самім захлинується жаль…
Се плачуть скорбні впавші в боях душі,
Та плач той глушить бич і синя сталь…
