- 2.
Поклін тобі, Незнана у заслоні,
Що ще прийдеш, одвічна злудо світа,
Чи злинеш в надземських світел короні,
Чи у лахманах боса, неодіта.
Поклін тобі, безгосподня пустине,
Тобі необмежима, безконечна
Тобі неумолима, безсердечна
Символе тої, що по вік не згине.
Чому не йдеш? Тиж бачиш я чекаю!
Я вже готов! Чогож ти ще баришся?
Чи ждеш на хвилю мойого одчаю?
Одчай мій вмер!… А може ти боїшся?
Не бійся! Великана не застанеш!
Не дуб я, а верба гнила, дуплава,
Лиш раз на мене своїм оком глянеш
І відійду, де вічна все темрява,
Де злобна відьма від віків сміється,
Туди де крила розправля Нірвана,
Де все й ніщо ніколи не кіньчиться.
Ходи! Кажуж, не стрінеш великана.
Не йдеш!… Вже чув я крил твоїх шелести…
Гадав, прийдеш і визволиш мене,
А ти не йдеш… Доводиться знов нести
Хрест, що до долу спину мою гне.
