Сторінка:Бобинський В. В притворі храму (1919).pdf/22

Ця сторінка вичитана
VII.


I.


Пожовкле листячко шумить, шелеще,

На срібне плесо кане, колибаєсь,

А легіт гонять легкі хвильки, плеще,

І з шумом листя шепіт хвиль мішаєсь.


А з шуму листя, що золотом кане,

З тихої скарги квіточки, що вяне,

Встає в моїй душі давно забута

Мельодія осінньої години,

Снуєсь сумна, як спомин мами нута,

Встають тужні як плюскіт Лєти тіни.


І кругом мене в хороводі вються,

Руками й зором душу оплітають

І знов в простір за зефіром несуться

І тихо в далі гинуть, пропадають…


Здаєсь, пішли усі вже… А одначе

Щось серцю шепче: Ні, ще хтось прилине,

А божевільне серце в грудях плаче

І в невимовних болях тихне, стине…

Ге—ей! У грудях пустка!… Ані болю,

Ні жалю, ні бажань, ні сподівання…