Цю сторінку схвалено
II.
1917.
Минає рік, як ви відважно, сміло
На смерть пішли з закляттям на устах.
Минає рік… Та збруй кріваве діло
Згубилося, пропало, спопеліло,
Десь заблукався в нетрях ясний шлях.
Минає рік… Чи виросте пшениця
На зрошеній пурпурою землі?
Чи сльози обітре з очий вдовиця
Сиріткам, чи їй тільки так присниться
Хрест, а над ним відлетні журавлі?
За щож ви йшли? За що життя складали,
Мов барани на вівтарях жреців?
Невже на те ви кров свою пролляли,
Щоб рятувать напівживих мерців?
На те, щоб зрадниками вас назвали?!
Нема одвіту… Пітьма світ покрила
А з неї виринають чети мар…
На сірім тлі біліє хрест… могила…
Крівава рана в голові…
А мила
Збезчещена пішла… ген на цвинтарь…
