— Тьфу, скиглить, мов катарника.
Мов бабська у його грудь.
Розпускав слюни, пхинька
От-от сльози потечуть.
Де ж тут мужности дробинка?!
Схаменися, бодрий будь!
Не пора сьогодні, друже,
Няньчиться з тобою нам!
Ще таке нам доля вструже,
Що не взнаєш, хто ти сам.
І Петро звільняє скору
Поспішну свою ходу,
Голову підводить вгору —
Знов веселий на виду…
