Першими приймають нову віру, що споріднює їх із пишнотою грецьких імператорів, князі та бояре. Князі — Володимир, Ольга й иньші потім самою церквою визнаються за «святих».
Князі оточують себе вченими ченцями, закладають монастирі й церкви, дарують на них величезні багацтва, всіма способами сприяють поширенню нової віри серед окремих племен слов'янських, тодішніх мешканців на землях сучасної України. Огнем, мечем і хрестом заводять вони нову віру — свою віру в свого нового бога. Жерці того бога учать, що нема влади не від бога. А значить це, що і влада численних князьків — також божого походження. І тому кожен мусить тим князям, божим улюбленцям, платити данину, коритися й сподіватися небесної заплати за покору.
Щоби «грецька віра» стала зрозумілішою, ближчою до давніх слов'ян, щоби ті краще приймали віру своїх князів — молитви, служба й уся учта перекладаются на слов'янську, старо-украінську мову, пристосовуються до старих звичаїв. Бо було це все в інтересах грецьких купців, та українських князьків, які з тими купцями торгували. Церква допомагала князькам та їх боярам держати «простий нарід» в покорі собі і збірати з нього данину й податки — основу їх багацтва і влади. І запанувала христіянська віра на просторах України, як і по сусідніх слов'янських землях.
