Революція в 1917 році звалила царат, зруйнувала владу поміщиків і буржуазії, змінила суспільний лад. Не могли великі зміни, що прийшли с переходом влади в Радянських краінах до робітників і селян, не позначитися й на церковному житті.
Та тільки велика народня темнота, спадщина одвічного задурювання — не дозволили всім трудящим одразу визволитися с під влади релігійних забобонів.
І віра в бога, в найвищу силу, що росподіляє блага і роспоряжається всім на світі — не уступає ще свого місця науці, вивченню сил природи і законів суспільного життя, а тільки зміняє шати, верхнє вбрання. З'являється так звана «народня» або «революційна» церква.
Стара церква підірвала довірря трудящих до себе тим, що вона служила інтересам поміщиків та капиталістів, була «панославною» та «цареславною». В ній було багато дикого й незрозумілого для народніх мас — починаючи із незрозумілої слов'янської мови і кінчаючи кумедними вбраннями священників. Стара церква була чужа громадському життю широких народніх мас, в ній, в управлінні нею маси вірних не брали ніякої участи, бо кожен священнослужитель залежав тілько від своїх архиреїв та місцевоі влади, а ті — від патріарха й обер-прокурора сінода (особливого чиновника).
Все це ні в якій степені не відповідало новим умовам життя. І в самій церкві, в середині її, серед вірних і духівництва почався «революційний» рух, почалася боротьба за «оновлення» церкви.
У нас на Україні почався він раніше ніж в Росії і раніше організувався в так звану «українську православну, автокефальну церкву». В Росії він орга-
