Багато було незадоволених пануванням польської шляхти. Багато хто тікав на Низ, за Дніпрові пороги, де творилось вільне військо козацьке, ні від якої держави незалежне. Тікали туди й бідні й богаті і одне тільки від них вимагалося: — щоб були вони віри православної...
А ще більше незадоволених — лишалось по селах і містах України. Незадоволені були й пани українські, у котрих польські пани одбирали маєтки; незадоволені й купці та ремісники міські, яким обмежено іх привилеї давні; незадоволені й багатії, заможні хозяї, підпанки сельські, що їх польська шляхта повертала в стан простого селянства; незадоволені й селяне яких повернено в неволю й робітники, яких здушила подвійна вага визиску. А всіх незадоволених береться об'єднати піп, служитель православної церкви, теж незадоволений бо його маєтки, його заробітки — манастирі, служба богові — переходять польському ксьондзові...
Але для того, щоб об'єднати богатих і бідних, хазяїна й робітника — треба було чимся замазати ріжницю між ними. Иноді мало сказати: — «перед богом усі рівні» — треба ще ту рівність хоч на час і на землі показати. І от стає церква «православна» «українська» пристосовуватись до виконання того завдання. Утворюються навколо церков «брацтва», що організують усіх вірних. Брацтва стежать за життям мирян і духівництва, щоби не було в ньому роспусти, яка є в польському панстві й католицькій церкві, допомогають бідним, одкривають школи. Пани й багатії українські на брацтва кладут великі кошти. Брацтва мають вибраних усіма братчиками керовників, вони ж вибирають духовництво, навіть єпископів.
Так церква утворює вигляд справжньої єдности всіх без поділу на бідних і богатих — аби вони були
