повіті. Селяне на це відповідали повстаннями, підпалюванням маєтків, вбивством поміщиків, ставали до справжніх боїв з Німцями; у відповідь на це знову було посилано більші німецькі відділи і добровольче-офицерські загони в «карательні» експедиції на села, спалювано села, масово розстрілювано й бито селян та инш. Отже це була справжня війна[1].
У відозві до Німецького Народу, виданій 30. V. 1918 р. Українським Національно-Державним Союзом, ми читали, що «переворот (гетьманський) віддав усю владу на Україні в руки чужинців, ворогів українського народу… Чужонаціональні елементи захопили політичну владу на Україні в свої руки і знов обертають Українську націю в рабство… Народ бачить, що хоч і лишилась ще форма Української Держави, але в неї вливається антинаціональний зміст, і все, що здобула національна революція, обернено фактично в нівець»[2].
Розуміється, Новочеркаська, нарада, кубанців зовсім не бажала, принести зі собою на Кубань, по вигнанні звідти окупантів-большовиків, нову чужоземну окупацію та все те, що з нею необхідно було звязане.
Окрім того, на рішення наради вплинула й та обставина, що після блискучого аналізу воєнного положіння на французько-німецькому фронті, зробленого ген. Алексєєвим, більшість членів наради укріпилася в думці про скору поразку Німців і про перемогу Антанти у світовій війні, що дійсно й сталося за якихось 4 місяці.
Навпаки, Добровольча Армія (властиво якихось 3–5 тисяч добровольців), на думку членів наради, не представляла небезпеки під оглядом окупаційним і вже єдино через те, що число добровольців по зрівнанню з козачою масою являлося зовсім малим, але в орґанізаційно-військовім смислі це був елємент дуже корисний. Членам наради було ясно, що командування Добрармії захоче надалі використати сили й засоби Кубані для своїх цілей, але, здавалося, Уряд знайде у населення підтримку, щоби покласти кінець подібним спробам, якщо вони підуть на шкоду інтересам цього населення.
На нараді було висовувано й це міркування, що під час повороту на Кубань і очищення її від большовицьких військ[3], буде можність орґанізації власної Кубанської армії, щоби не залежати від чужого командування й війська, з відходом якого з Краю большовики знову могли б взяти гору (як це, скажім, сталося на Україні по віході німецького війська).
Нарешті, під час наради, на фронті все було вже налагоджено до роспочатку марша на Кубань, а мобілізовані большовиками козаки
- ↑ З цього приводу П. Христюк пише: «Про розміри цієї боротьби свідчать «сводки» Німецького Штабу на Україні про кількість забитих в боях: по цих сводках за 6 місяців гетьманщини було забито селянами 19.000 німецьких салдатів і офіцерів. Цифра ця, мабуть, зменшена. Нема вже чого говорити про те, що селян за цей час забито в кілька разів більше» (т. III, стор. 127, прим.).
- ↑ Христюк, т. III, стор. 68. Національно-Державний Союз був утворений в травні 1918 р. українськими партіями демократів-хліборобів, трудовиків, самостійників-соціялистів федералистів, а також радою залізниць України та Головною Радою поштово-телеґрафного союзу.
- ↑ Ген. Деникин визначає численість большовицьких військ, з якими Кубанці при повороті на Кубань мусили зустрінуться, в 80–100 тисяч (див. т. III «Очерки Русской Смуты», стор. 151).
