На теж скидається й оповідання «історика» про так звану Новочеркаську постанову кубанців». Новочеркаська нарада відбувається в такій обстановці: Кубанська Законодавча Рада[1] і Уряд, вигнані большовиками зі своєї території, в травні 1918 р. вийшли на Дон в ст. Мечетинську; звідти Рада висилає делеґації до Новочеркаську й Київа. Далі цитуємо нашого автора: «Ознайомившися з положенням на Україні і з'яснувавши, що вона може дати Кубані, (Київська) делеґація Ради повідомила про це Уряд і радила йому вкупі з Радою переїхати до Новочеркаську, де б можна було, не підпадаючи впливам Добр. Армії, остаточно вирішити справу, з ким Кубань мусить в'язати свою долю надалі. Щоб не залишити козаків одних з Філімоновим (тодішнім отаманом) і його оточенням, що могли сказати, що Рада й Уряд кинули козаків, та повторити спробу державного перевороту, Рада уповноважує розвязати це питання Київську делеґацію і ще декількох своїх членів на чолі з головою Уряду. Зібралися в Новочеркаську вирішити долю Кубані делеґати» (стор. 183), разом 10 чоловіка (ім'я рек) та й «ступили не в той бік, і вся історія Кубані пішла зовсім иншим шляхом, чим це могло б бути. Все, що потім сталося, було лише логічним наслідком Новочеркаського голосування» (стор. 185).
В трактовці п. Сулятицького предметом цієї наради було рішення питання: чи стати Кубані на бік Добрармії чи на бік України.
Отже тут що не речення, то й не «точність». Передовсім, виряжаючи, на пропозицію Київської делеґації, кількох делеґатів на Новочеркаську нараду, Законодавча Рада не уповноважувала їх «розвязувати це питання», і то перш за все тому, що Рада докладно не знала, про віщо саме буде йти на тій нараді мова, бо Київська делеґація не формулювала наперед предмета наради. На самій нараді в імени Київської делеґації не було зроблено жадної пропозиції, як не було передано і яких будь конкретних умов з боку тодішнього Гетьманського Уряду. На нараді ж питання обговорювалося й рішалося в площині: з ким іти звільнювати Кубань від большовиків — з Німцями, чи безпосередньо самим при допомозі Добрармії. Новочеркаській делеґації було відомо, що Гетьман не має української армії, а лишень невеликі військові відділи; що утворенню армії ставлять опір Німці. Отже тому Кубанський Уряд зміг би помогти Кубанському населенню звільнитися від большовиків тільки за допомогою німецьких військ, причому, йомовірно, Німці не дозволили б і Кубанському Урядові зорґанізувати своє військо, як це вони не дозволили зробити Гетьманському. В дійсности це означало би окупацію Кубані й цілого Північного Кавказу військами Вільгельма II. Членам наради добре було відомо, при яких умовах було закликане німецьке військо Українською Центральною Радою на Україну і як фактично поставила себе там німецька окупація: брутальний розгон Центральної Ради, настановлення гетмана Павла Скоропадського, одібрання земель від селян і повернення їх поміщикам, заарештовання українських діячів, реквізіції хліба й инших продуктів. Теж саме по відношенню до селян починалося тоді вже й на Дону, в Таганрозькому
- ↑ Вірніше мовити, уломок Законодавчої Ради, бо в похід вирушило 33–35 членів Ради із 100; це були козаки й 5 горців.
