Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/59

Ця сторінка вичитана

казьку і обезброювати збольшовізовані салдатські ешелони, що сунули з Кавказького фронту й розташовувалися на сусідній Ставропільщині з метою походу на Кубань. Чорноморці й пластуни захопили обидві станції, але при першій же спробі обезброїти салдатський ешелон, Чорноморці не тільки не мали підтримки з боку пластунів, а якраз навпаки — 22 баталіон станув на бік «ображених товаришів». Чорноморський полк не виконав наказу, бо, не вступаючи в бій, залишив обі станції, заявивши, що проти козаків битися не буде. Отже урядові треба було покарати Чорноморський полк за непослух, а 22 баталіон — за бунт, і мабуть, винних в підбурюванні козаків ростріляти. Для того Урядові треба було б послати карний відділ в силі найменш одного-двох кінних полків проти Чорноморців, та не менш одного-двох баталіонів проти 22-го баталіону і протегованих ним салдатів. Але де було взяти Урядові ці полки й баталіони, коли в той час в Катеринодарі стояло лише дві сотні гвардії та сотня черкесів, якими й вдержувався порядок в місті, населення якого перевищувало 120.000 душ і в значній своїй частині було вже збольшовизовано?

Згодом, з другої половини 1918 р., коли по станицях перейшов різкий розподіл на большовиків і не-большовиків, та коли большовики досить залляли станичанам за шкіру сала, козаки вже не розбиралися, чи большовик є казак, чи не козак; до нечисленних большовиків-козаків вони навіть ставилися суворіще, аніж до большовиків не-козаків. Тоді з'явився й послух, а на мобілізацію виходило майже всі 100%, за винятком, розуміється, тих, що рішучо пішли з большовиками. Накази про мобілізацію і тепер робилися тим самим урядом, якого раніш не хотіли й слухать, а нині слухалися. Сталося це не тому, що цей уряд почав видавати «ясні, точні, виразні» накази, а тому, що в станицях змінилася психологія: станиця суворо вимагала, щоби мобілізовані йшли у військо, щоби вони вигнали большовиків з краю. Козаки старанно виконували «накази» громадської опінії, ставали оден проти десятьох і гнали зі своєї землі окупантів.

***

Зовсім не такий настрій був до того часу. Але це не перешкоджає нашому авторові бути дуже рішучим та навіть жорстоким. Робити тоді треба було, каже він, ось як. «Боротися з хворобою большовизма було можна й не без успіху, але рішучими, дуже діючими ліками иноді шляхом військової хірургії, а не гомеопатичною водичкою красномовних вправ» (стор. 130).

З цього приводу дозволю собі трошки помріяти, хоч вже й не в таких літах, коли фантазія є звичайним для чоловіка заняттям. Так от, припустимо, що п. Сулятицький стояв би тоді, в кінці 1917 р. — в початку 1918 р. на чолі Кубанського уряду. Припустити це, здається, маємо право, тому що автор «Нарисів» не є ж чистим «істориком», але одночасно й «політиком»: був же міністром, то чому йому не побути — хоч в нашій уяві — головою ради міністрів. Розуміється, його уряд не захворів би болячкою Тимчасового Уряду — «уговариваніем», не став би даремно гаяти часу на «красномовні вправи», а зразу ж почав би