Отже цій законодавчій і виконавчій владі, при такому сильному заступництві інтересів іногородніх, належало право рішати надалі долю Кубані. Їй же, а не кому иншому, належало право рішати й основне, найважніше з питань — земельне питання на Кубані.
Груднева угода однак не дала бажаних наслідків. Причин до цього було де-кілька — большовицька агітація, невдоволенність своїм положінням та ин., але основною причиною, покриваючою всі останні, було те, що угодою з грудня 1917 р. не було розвязане на користь іногородніх земельне питання. Про це питання угода навіть не згадувала, остількі псіхольогично неможливим тоді було навіть для представників іногородніх ставити питання про «переломлення паляниці надвоє». На засіданнях Ради й З'їзду йшла мова тільки про організацію власти; сторони боролися, поки-що словесно, палкими промовами, із-за числа, членів в уряді від козаків і іногородніх, із-за широти повновласти військового отамана, й инш. Але в життю в той час починалася вже не словесна, а оружна боротьба за землю, яку іногороднім обіцяли большовики. Наші «історік» сам каже, що в той час «більшість іногородніх безземельних, які були роздратовані упертістю козаків (бо не давали землі, Л. Б.), вже пішла за большовиками» (стор. 122). Ще виразніше з цього приводу висловлюється «Кубанець»[1], кажучи, що «большинство иногородних было большевиками».
Після спроби найти базу для примирення, після того, як ця спроба зкрахивала, не дивлючися на досягнену з іногородніми угоду, Краєвому Урядові нічого иншого не лишалося, як стати до оборонної оружної боротьби. Цілий 1918 рік, справді, й пройшов для Краєвого Уряду в упертій, жорстокій боротьбі з большовиками безпосередньо на території Кубані, при чому із 10-ти місяців існування коаліційного козаче-горсько-іногороднього уряду протягом 2-х місяців він «урядував» на похідній території, радіусом навкруги 5–10 верст, другі 3 місяці уряд перебував на чужій території (на Донщині), знову 2 місяці вертав назад, до Катеринодару; отже це був «непосидючий уряд». Під час мандрівок він розгубив всіх членів-іногородніх за винятком одного[2].
П. Сулятицький дуже охоче дає тепер поради Кубанському урядові 1917–1918 р., як йому треба було тоді урядувати, що робити. «Треба було організувати (у нас в станицях кажуть — «гарнізувати»! Л. Б.) — протибольшовицьку пропаганду, з'ясувати те положіння, яке утворилося взагалі в Росії і зокрема на Кубані, які завдання стоять перед нею і її урядом, і будити кубанський патріотизм» (стор. 123).
- ↑ Під цим пседонімом написав брошюру «От Екатеринодара до Мечетинской» бувший член Кубанського Уряду 1917–1918 рр. від іногородніх Дм. Сверчков, с.-д. меньшевик, б. член Петербурського «Совєта рабочих депутатов» 1905–1906 р.; був засланий разом з Л. Троцьким на Сибир і звідти втік за кордон. Р. 1920 він залишився на Кубані й нині співробітничає в радянській російській пресі.
- ↑ П. Турутин залишився в Катеринодарі з большовиками; п. Юшка було вбито; п. п. Сверчков і Бирдін в травні 1918 р. подали на димісію, причому п. Бирдін невідомо куди від'їхав, а п. Сверчков лишився надалі членом Законодавчої Ради; в Уряді зоставався до кінця один п. Трусковський, що потім перейшов в уряд п. Сушкова (з грудня 1918 р. до травня 1919 р.), далі в уряд Кургансфкого-Безкровного, а нарешті опинився на службі у Добровольчій Армії.
