сім не треба приписувати їм тих якостей, яких вони не мають, в данім разі — надлюдської масової самоофіри й самовідречення, як одночасно не слід накидувати їм і тих злочинів, в яких вони не повинні (хуліганства, погромництва, опричнини й ин.). Кубанці мають стільки позитивних якостей, що їх не треба «обсахарювати», як і стільки прикмет від'ємних, що зовсім не варто ще вигадувати. Досить однієї правди!
Оружна боротьба, започата большевиками з Кубаню, незвичайно ускладнилася боротьбою з-за землі серед ріжних верств місцевого населення, перетворившися таким чином із войни з ворогом, що сунув зовні, з-поза меж Кубані, у війну одночасно для неї зовнішню й внутрішню, горожанську.
На цім місці слід підкреслити цей факт, що козаки й горці протягом цілого 1917 р. і в початку 1918 р. не виявляли жадної агресивности, наступу, як по відношенніо до іногородніх, що замешкували безпосередньо серед козаків, по станицях, так і до тих, що жили окремими селами чи хуторами. До останнього моменту козаки ставилися до своїх співмешканців і сусідів цілком лойяльно, спокійно, не було жадних «городовицьких погромів», ані «засучувань рукавів» і яких-будь загроз, хоч весь цей час влада в станицях фактично спочивала в козачих руках. Навіть і тоді, коли вже започалася оружна боротьба збоку большевиків і частини іногородніх проти Ради й Кубанського Уряду, козацтво воліло за краще жити у мирі й згоді з городовиками, а для того й тримало «невтралітет»; особливо цього воліли втомлені за часи світової війни фронтовики. Саме дякуючи цьому невтралітетові, Раді та Урядові прийшлося в початку березня 1918 р. виступити з Катеринодару та, шукаючи порятунку для себе й свого нечисленного військового відділу, скласти військову угоду з таким же невеличким військовим загоном генерала Корнілова.
Але миру й спокою ціною свого невтралітету козаки все ж не здобули, як цим не схоронили й своєї землі, бо з моменту переходу влади на місцях до іногородніх, що сталося за допомогою збольшевизованої салдатески, почалася жорстока розправа над козаками й тільки за те, що вони не згоджувалися «переломити паляниці надвоє». Треба, сказати, що в станицях б. чорноморського війська (північна частина Кубані) ці жорстокости були значно меншими, аніж в станицях лінейських і закубанських. На Чорноморрю лише в поодиноких станицях були масові розстріли козаків, головно — старшин. Навпаки, на Лінії в багатьох станицях розстрілювано й порубано було козаків сотками. Після повернення знову в кінці 1918 р. козачої влади в станицях козаки почали не менш жорстоко розправлятися з іногородніми, пригадуючи їм, иноді винним, иноді й невинним, перенесені за 6 місяців панування іногородніх кривди: масові розстріли, відібрання землі, худоби, сільсько-господарських знарядь та ин. Знову таки ця розправа або помста була незрівнянно жорстокішою в лінейських станицях, аніж в чорноморських. Пояснити цей факт можна, мабуть, тим, що козаки лінейських станиць в
