кою козачої землі. Відомий економист А. В. Пешехонов, пишучи про соціяльну природу селянства, між иншим каже, що «грабеж легко вызвать в любой соціальной среде. Представьте возможность буржуям — и они охотно начнутъ грабить друг друга. Да и грабят ведь — в меру дозволеннаго, в иных только формах. Способны грабить друг друга и рабочие, — примеров этому мы видели не мало… Пользуясь (имущественным) неравенством, можно вызвать борьбу, групповую борьбу, внутри любого класса. — даже среди пролетаріата»[1]. Отже це саме й сталося на Кубаншині: групову боротьбу було викликано серед хліборобів, яких ділило нерівенство в правах на землю
Автор «Нарисів», як про це вже раніше згадувалося, підкреслює незвичайну радість козаків, що охопила їх з приводу народження в квітні 1917 р. козачої влади — Військової Ради і Військового Правительства, в той час як раніш, протягом перших двох місяців Революції 1917 р., козаки, свідчить він, ходили похмурі, невдоволені, мовчазні. Ця «чиста» радість розкрила їхні обійми для городовиків і отут як раз козаки й бажали, каже автор, «переломить паляницю», та, мовляв, проводирі козачі стали тому на перешкоді. Натомість похнюпилися з цього менту «городовики», навіть в козачі обійми не захотіли кинутися. З цього приводу наш «історик» наговорив багато поетичних слів під Гоголя, вдарився у свідому й підсвідому психологію, виписуючи хитро-мудрі везерунки, щоби пояснити радість одних і не-радість других. Але коли підійти до справи просто, без викрутасів, по людськи, то все це буде випадати значно простіше: доки не було козачої влади, доки в областному центрі в якости влади сиділи якісь, в більшости своїй невідомі козацтву, люде й звідти на місця, в станиці посилали ріжні чудні, незвичайні накази, доти у козаків не було віри в те, що буде такий-сякий лад, а найголовніше — не було певности, що ота «не своя» влада — областний Комітет — не накаже їм ділитися землею з «городовиками» (переломлювати паляницю). Коли ж народилася своя козача влада, то козаки побачили, що справа стоїть ще не зовсім зле, що буде лад-порядок, в краю є хазяїн, що «свої» не продадуть, а головно — його землі відбирати йому не будуть. Звідси й пішла радість серед козаків, бо земля хліборобові — це найголовніше діло. Поруч зі збереженням землі, як основи господарства, козак поставив другий постулят — право рішати справи Краю самостійно, без втручання сторонньої сили. В цім він погодиться з иншими групами населення Краю: Горцями, корінними й не-корінними іногородніми, не відмовить їм в правах повного горожанства, оскільки не-корінні іногородні переймуться інтересами Краю й не будуть шукати собі панів з Москви. Землі ж він з доброї волі не дасть; її можна буде взяти йому лише оружною силою. Ми не кажемо, чи то добре, чи ні, чи то піде козакові на користь, чи на шкоду, зараз ми тільки констатуємо факт псіхологичної неможливости для хлібороба добровільно відмовитися землі, що потрібна йому для його господарства.
«Козацтво безоглядно шанувало авторитет Військового Правитель-
- ↑ «Воля России» № V., стор. 99.
