як би в цей простий спосіб дійсно можна було задовольнити земельний голод «городовиків», то козача інтеліґенція, принаймні значна її більшість, гаряче обстоювала б цей проєкт, — хоч це йшло б всупереч традиціям козаччини.
Властиво кажучи, спочатку революції 1917 р. в цей саме спосіб, обережно підходили до земельної справи й самі «городовики». На першім з'їзді представників населення козачого й не-козачого, що відбувся в квітні 1917 р., фракція іногородніх, щоби заспокоїти козаків, проголосила, що «іногороднє населення Области ніяких вимог що до козацьких пайових земель і козацького військового майна ставити не наміряється, бо воно переконане, що Всеросійські Установчі Збори знайдуть можливість задовольнити потреби іногороднього населення Области, не порушуючи інтересів трудового козацтва». Розумілося, що відібранням пайків від козачої інтеліґенції інтереси трудового козацтва не були би порушені.
Але в цю деклярацію не вірили самі «городовики», та тим більш їй не могли вірити козаки, бо ті й другі добре знали, що «коли Всеросійські Установчі Збори дадуть їм (городовикам) землю, то дадуть не чию, а козацьку» — так пише наш «історик» на стор. 85.
Отже подивимося, чи могли б дійсно Установчі Збори дати якусь иншу, не козацьку землю на Кубані, щоби задовольнити кубанських «городовиків?»
Найкраще цей розрахунок можна було б зробити, як би мати до розпорядження вірні числа, з одного боку про розподіл земель Кубанщини проміж ріжних категорій посідачів перед революцією 1917 р., а з другого — про число претендентів на землю, а то й з нами може трапитися те саме, що трапилося з б. міністром хліборобства Тимчасового Уряду В. М. Черновим, який на Всеросійському селянському З'їзді в травні 1917 р. на запитання одного з делегатів З'їзду — «скільки землі у козаків?», весело відповів: «Точно не знаю, але з певністю можу сказати, що землі у козаків море!» Як раніш бачили, у кубанських козаків цього «моря» зовсім не було, бо на одну душу вже припадало по 3 десятини придатної до рільництва землі: що то буде вже за «море» з 3-х десятин?
Але все ж, щоб не потонути і в цім маленькім «морі», треба мати вірні відомості. На жаль, зовсім точних даних нема не тільки зараз у нас, а й взагалі їх бракувало. Зараз під руками маємо відомості про землеволодіння з трьох джерел: а) З відчита Начальника Кубанської Области за 1915 р.; ці дані наведені п. Івасюком в його книжці «Кубань», стор. 20; б) зі статті Мих. Чорноморського (псевдоним б. члена Ради М. З.), уміщеної в газ. «Кубанський Край» за 1918. р. і потім виданої окремим відбитком; і в) з таблиці Кубанського краєвого статистичного бюра за 1919 р., прикладеної до книжки И. Гольдентула «Земельные отношения на Кубани».
Наведемо дані всіх трьох наших джерел:Див. стор. 229.
З цієї таблиці перш за все бачимо, що ні одне число в цих трьох відомостях зі собою не сходиться. В підсумках ріжниця є майже на 300.000 дес. (8,661.000 дес. 8,550.000 дес., і 8.834.000 дес.). В станичних на-
