постійні непорозуміння й боротьбу із-за землі та ин. Беремо на витяг декілько прикладів. Армавірський «Трудовой Путь», ч. 12/1926 р., переказує доповідь Коханова на нараді земельних працьовників Армавірської Округи; доповідь свою Коханов зачинає з того, що, мовляв, «население округа состоит из двух основных частей: казачьего (коренного) и крестьянського (иногороднего)». В ч. 109 той саме «Труд. Путь» пише, що «рознь между козаками и иногородними в некоторых станицах определенная». Отже знову — козаки й некозаки, корінні й іногородні, знову «рознь». Краснодарське «Красное Знамя», ч. 59/1926 р., подає статистичні відомости про наслідки виборів по Кубанській окрузі до станичних рад і районових ісполкомів і між иншим показує, що до станичних рад обрано: «казаков — 61,2%, крестьян — 37,9%, других сословий — 0,9%», а до райісполкомів, після належної перечистки, «казаков — 37,4%, крестьян — 59%, других сословий — 3,6%». Теж «Кр. Знамя» в числі 105 1926 р. вміщує кореспонденцію зі станиці Терновської про те, що там зовсім не хотять давати землі «рассейцам» — іногороднім; представники іногородніх гаряче доводять в станраді, що «іногородні повинні одержати землю нарівні з козаками, бо вони перші пішли на захист революції». «Радянський Станичник», ч. 36/1926 р. (Краснодар) пише, що в ст. Ново-Малоросійській гостра станова незгода, яка найбільше виявилася на першому засіданні станради, в презідіум якої увійшли всі козаки (з числа 100 членів станради 73 козаків, 27 іногородніх). І так далі, і тому подібне, без кінця!
Під час виборів, як свідчить «Кр. Зн.» ч. 10/1926 р., мали певний успіх гасла: «геть з городовиками», — наша, козацька сила бере гору». — «давай назад землю». В ч. 12 ця ж газета пише: «основной тон казачьих настроений характеризовался тем, что мы называем «ура-казачьими» настроениями. Эти настроения шли под флагом сословной розни: провала иногородних на выборах, недопущения их в советы (до 1926 р. в станрадах більшість була забезпечена іногороднім, Л. Б.)… Ближайшая цель, которая ставилась середняцким казачеством на выборах — это закрепить свои политические позиции в советах, «захватить» свои казачьи «права» на участие в этих советах».
Загострення взаємовідносин, очевидно, почало непокоїти власть «предержащу», і тому в лютому 1926 р. з'їзд рад Кубанської округи випускає гарячу відозву, якою закликує до примирення козаків з іногородніми.
От і маєте! «Сословій» по радянським законам не існує, всі однако громадяне, «паляницю на двоє переломили», себ то землю розділили, а «козаки» й «іногородні» все ж існують. В землі правно урівняли, в громадянських правах майже урівняли (іногородні, починаючи з 1920 р., мали більші права, аніж козаки, принаймні — фактично), а в назві не змогли урівняти, не прищепилося до життя, а вже ж чого не робили! І від попередніх проводирів козацьких, «ура-козаків», так ненависних нашому «історику» як і радянським письмакам, здається, й духу на Кубані не залишилося, бо, по заяві самих комунистів, козача інтеліґенція або перебита, або в еміґрації, а «ура-казачьи» настрої все ж і доси є й козаки доси ховаються у свою «станову шкаралупу», (вираз п. Сулятицького, що трактує козаків, як стан «погромщиків» і «слуг царю»).
