шости перечислених повітів по 10–15–22 дес., себ то на душу від 2 до 4 десятин. За даними «Лиги Аграрных Реформ» (Москва, 1917 р., Атлас С. А. Клепикова) на 1 січня 1914 р. гущина, сільського населення на 1 десятину доброї землі становила на Херсонщині 0,44, в Таврії — 0,34, отже знову на 1 душу («їдця») в першій припадало по 2,12 дес., а в Таврії — по 3 дес. Таким чином це були норми, що наближалися до кубанських козачих земельних пайків, але з тою ріжницею не на користь кубанським козакам, що козаки повинні були поголовною військовою службою (разом це одбірало козакові біля 12 найкращих років його життя) при обов'язковій справці на свій кошт, а це, як вже зазначалося раніш, виносило на кожного козака-вояку в кінноті 600–800 карб., а в пластунах — 250–350 карб.
На відвоювання частини землі, яка належала кубанським козакам дійсно «з діда-прадіда», і при тім не на праві приватньої власности, а цілому війську, як колєктиву, великій громаді, піднялися в 1917–1920 рр. кубанські городовики (звісно, далеко не всі) під проводом большевиків, яким ходило о те, щоби за всяку ціну підбити під себе Кубанщину, а разом з нею і цілий Північний Кавказ та проторити шлях до Закавказьких республік — Азербейджану, Грузії й Вірменії.
Отже і з земельними пайками в дійсности зовсім по иншому випадає, аніж це написано у нашого «історика».
До земельного питання нам мабуть ще раз прийдеться повернутися. Зараз же ще трохи зупинимося на характеристиці кубанських козаків, якою «вшанував» їх п. Сулятицький. Нам здається, що козаків та й станичних «городовиків» він бачив через свої чиновницькі окуляри та й то головно — в камері мирового судді. Бо коли б він бачив їх ближче, в житті, то певно не написав би, наприклад, цього: «нема найбільшої розваги в козаків-парубків, як дати городовикам «доброї кладі». Або ще: «парубок-козак вже й на городовика — чоловіка старшого віку гримає». «Він на старого городовика рукава не засукує, але в «душу» лаятися при ньому не соромиться. Городовика, хай і сивого чоловіка, парубок-козак не поважає, бо він же… «нагородній — бісова душа» (стор. 54). В поняттях козаків-Черноморців лайка «бісова душа» є дуже непристойна й образлива. Звісно, парубки скрізь є парубки. Але щоби вони у нас на Кубані були такими хуліганами, якими їх малює «історик», то це вже чистісінька неправда. «Старики» за подібну поведінку дуже не хвалили і за неповагу до старших, однаково — до козаків, чи до городовиків, — і в буцегарню садовили. Шанування сивого чоловіка серед козаків остільки вкоренилося, що його не зміг, очевидно, викоренити навіть шостирічний радянський режим. Про це свідчить цей факт, що його з обуренням наводить газета «Радянський Станичник», в ч. 34 за 1926 рік: на виборчому зібранню в станиці Вишестеблієвській усовувалися кандидати в члени станичної ради «за неповагу до стариків!»
Що правда, були й на Кубані розбишаки, хулігани, і то як серед козаків, так і серед «городовиків», не знать тільки, серед кого їх було
