ловіка, що не належить до даної громади, не є специфічно козачим явищем; це було явище загально-російське, ба, навіть загально-світове, доки не почато було місце самоуправу будувати на принципі чисто територіяльнім. В инших землях б. Росії це явище не набрало занадто гострого характеру, як на Кубані, лише тому що в цих країнах не було такого, як на Кубані, високого відсотку «не-корінних», осілих на одній території з «корінними», тому що там «не-корінні», будучи в значній меншости, не мали жадної надії оружною рукою здобути землю. Звідти, з тих инших країн, ці нечисленні «не-корінні» здебільшого просто виїздили після вибуху революції 1917 р. до своєї «старої громади», до дому, до свого села; багато Українців повернулося зі Сібіру, із Туркестану, аби взяти участь в розділі панських земель, що лежали в околицях сел їхньої приписки. Звідси, з Кубанщини, «не-корінні» не хотіли їхати, бо тут їм навіть без землі матеріяльно жилося краще, аніж там з надією на землю, а тим наче, що революція розбудила в них надію на козачу землю.
Нема вини на козаках і в тім, що «осілі іногородні» зле використовували й ті невеликі свої права на орґанізацію, які давав їм діючий закон. До цього причинялося те, що «городовики» складалися з дуже ріжнородних елєментів: в тій самій станиці були й Українці, й Великороси, й Вірмени, й Греки. Склад їх в станицях мінявся; багато з них ще не обжилося на новому місці; вони ще не зжилися зі собою й з козаками, серед них не перейшов ще взаємний процес асиміляції, пристосовання оден до одного й до місцевих умов, що звичайно тільки й дає міцний ґрунт для витворення сталих громадських орґанізацій. Властиво кажучи, козаки теж не мали великих прав і добрих законів. У них не було запроваджено навіть земства; вся їхня самоуправа обмежувалася станицею, а станичній самоуправі теж належали обмежені права. Але дякуючи своєму злютуванню, дякуючи стародавній звичці жити орґанізованою громадою й провадити громадське господарство, занесеній Чорноморцями, може, ще з Запоріжжа, а Лінейцями — зі старого вільного Дону, вони досягли в де-яких галузях громадського господарства високого ступня, утворювали цілком ориґінальні й довершені орґанізаційні форми, про які з великим захопленням розповідає і автор «Нарисів». Справді, ведення колєктивної (союзами станиць), лісової господарки на десятках тисяч десятин, будування й експльоатація станичними громадами залізниць, створення високої якости шкільної мережі та инше свідчить про велику орґанізаційно-господарчу здібність козачого населення. Ним, разом з «городовиками», було піднесено на досить значний щабель і сільське господарство і загальний добробут, майже однаковий як у козаків, так і у городовиків. «Нас, захожих з півночі, дивували величезні багацтва її (Кубані) безмежних ланів, повні хлібом скирти і комори, її череди і табуни. Ситі всі — і козаки, й іногородні, і «хазяїн» і «робітник», це таж пише ген. Деникин, який дійсно бачив Кубань під час своїх мандрівок по ній, а його цитує у своїй книзі п. Сулятицький, що Кубані не бачив, окрім порівнюючи бідного Закубання підчас «грязного походу». «Те, що часом
