зажурений і лише християнська любов та посвята додавала йому відваги до нової просьби.
Сього дня з великою трівогою входив ректор Мордент у пороги замку, а мав до сього багато причин. І так довідався, що ґраф від кількох днів дуже терпів на гостець, тому був у найгіршім гуморі та кричав на всіх. Сю вість рознесла Іванна, одна з замкової прислуги, котрої сестра мала на селі крамницю. Ся крамарка, іменем міс Діблєт, була особою всевідуючою, говіркою, і славною сплетняркою. Що лише зачула від сестри, зараз повторяла з наддатком мельничці та різничці, а від різнички діставалася новина, вже найчудачнійше перекручена, до господині ректора.
Ректор довідався вже також, але иншою дорогою, що пан Гевішем привіз з Америки ґрафського внука разом із матірю. А було в свіжій памяти людий, як ґраф лютився, коли син його капітан Ерель, оженився а Американкою. Всі знали, як ненавидів Американку і все, що звідти походило. Ректор припускав отже, що приїзд Американки й її сина, на певно занедбаного, простакуватого хлопця, мусів до крайности озлобити ґрафа.
Ані догадувався ґраф, як добре читали в його думках його домівники. Вони з його лиця відчитували почування і внутрішні зворушення, а з кількох підслуханих слів висновували гадки, які доповняли своїми власними здогадами. Гордий пан виносився над ними, уважав їх за нужденну юрбу, за инший рід людий; як же був би обурився, коли би знав, як вони зважають на всі його справи та розмовляють про них. Чи то раз говорив його камердинер Тома до креденсового, кухара, візника, або покоївки Іванни:
