„Твій отець був Анґлійцем, отже й ти Анґлієць“ — сказав ґраф і впялив очи в хлопчика, цікавий, що на се віповість; ся суперечка бавила його. Але зовсім не була вона по думці Седрика, який не був би ніколи припустив, що може з часом утратити американське горожанство і се справило йому велику прикрість.
„Я вродився в Америці“ — сказав у кінци, а кождий, хто там уродиться, має право зватися Американцем. Перепрошую дідуня, дуже перепрошую“ — мовив дальше споглядаючи на старця з покорою, але й рішучістю разом, — „але я собі постановив і пан Гобз вже знає про се, що наколи би вибухла знов війна між Америкою й Анґлією, то я стану по стороні Американців.“
„Теревені“ — замуркотів ґраф, дивно всміхаючись. Ненавидів Америку й Американців, а однак не брав за зле внукови, що любив землю, яку вважав за свою вітчину і що вмів боронити своїх переконань. Але не могли дальше вести сеї політичної диспути, бо дали знати, що обід на столі.
Седрик жваво зіскочив зі свого високого крісла, підійшов до діда, поглянув на його ногу, оперту о подушку і сказав ввічливо:
„Може дідуньо опреться на мині? О, бо я дуже сильний! Раз пан Гобз не міг станути на ногу, бо бочівка з цукром зісунулася і притиснула йому пальці; тоді оперся на мене і ходив сміло по цілім склепі.“
