бити: Видряпався на коліна матери, обняв її рученятами, притулив своє личко до її і цілував раз у раз то в чоло, то в очи, то в уста, але вже більше не питав нічого. Мати сердечно пригорнула хлопчика до себе і довго-довго заливалася горячими слезами, не випускаючи його зі своїх обнять.
„Татусьо вже перестав терпіти“ — сказала в кінці, — „там йому добре, він щасливий, але ми остали самі, двоє нас лише на широкім світі.“
Хоч Седрик мав ледви пять літ, зрозумів зараз, що отець його, сей високий, сильний, гарний мущина, відійшов від них на завсіди, що його більше не побачать, бо умер. Се слово чув уже нераз перше, а тепер пізнав його значіннє. Був він дуже второпний; спостеріг, що на згадку про вітця мати зараз плаче, тому постановив собі не говорити про нього в її присутности. Спостеріг також, що він один невпинним своїм щебетом оживляє їі і відриває від тяжких дум; тому кілько лиш разів сіла задумана і сумна при коминку або при вікні, зараз прибігав і садовився на коліна матери.
В місті майже нікого не знали, вели життє тихе й самітне. Мати Седрика виходячи за муж, була сиротою і ніякої родини не мала. Отець капітана Ереля називався ґраф Дорінкорт; був се старий анґлійський маґнат, непомірно богатий, гордовитий, самолюб, при тім ненавидів Америку й Американців.
Мав він двох синів старших від капітана, але відповідно до анґлійського права, лише найстарший син дідичить по вітці назвиско, титул і великанські добра. Коли найстарший син умирає бездітно, другий входить в його права. Як третий з ряду, капітан Ерель, хоч був сином одного з найбільших маґнатів в Анґлії, був зовсім убогий і мусів
