Другого дня мав пан Гевішем нагоду переконатися, що малий льорд Фонтлєрой, на скілько в деяких річах зраджував над вік поважну вдачу, був одначе не менше меткий до забави, як і инші діти в його віці. Правник їхав, як звичайно, нанятим повозом і скручував на простору площу, коли зачув гамір і побачив громадку хлопців. Два з поміж них із великим запалом визивали один другого до перегонів. В однім з тих добровольців пан Гевішем пізнав його достойність, льорда Фонтлєрой, що галасував і кричав найголоснійше. Оба суперники станули в кінци побіч себе в одній лінії, з витягненою вперід правою ногою, чекаючи знаку:
„Раз! два! три!“ — гукнув хлопець, що стояв за ними.
Пан Гевішем казав візникови станути і висунув голову з повоза, з цікавістю і заняттєм очікуючи висліду перегонів. Іще ніколи чесний правник не брав так до серця діточої забави. Усміх задоволення замаяв на його лици, коли достойний льорд Фонтлєрой пімчав з місця стрілою. Червоні панчішки маяли перед очима правника з блискавичною скорістю, великий капелюх злетів із голови хлопчика, але він, ні на що не зважаючи, біг дальше й дальше, випереджаючи свого суперника.
„Славно! славно Седрик!“ — кликали хлопці, скачучи й танцюючи. — „Славно Біллі!“ — „кликали з черги, коли другий хлопець майже зрівнався з Седриком. Був се той сам Біллі, про якого згадував малий льорд, коли оповідав історію старої перекупки яблок.
„Я певний, що він перший добігне до мети!“ — говорив до себе пан Гевішем, не спускаючи